Літо й осінь 1914 року для влади й правоохоронних органів нашого міста видалися досить напруженими. Адже найвищим маніфестом від 20 липня (1 серпня за новим стилем) 1914 року імператор оголосив підданцям Російської імперії про вступ у війну з Німеччиною та її союзниками, а також пояснив її мотиви та закликав згуртуватися заради перемоги.

Проте в нашому місті, як і всюди, ще за кілька днів до офіційного оголошення війни, як писали в газетах, «панував небачений нервовий підйом», а також розпочалися мітинги.

Так, 18 липня близько 10-ї години ранку вулицями Харкова пройшла велика патріотична маніфестація з висловленням співчуття Сербії. Одна частина натовпу попрямувала Старо-Московською вулицею до центра міста. Інша — Петинською вулицею посунула на Павлівську площу. Проходячи повз англійське консульство, маніфестанти співали народний гімн і гукали: «Хай живе Англія!». Потім юрма спробувала пройти до будівлі ворожого австрійського консульства, розташованого на Рибній вулиці. Однак шляхом до нього маніфестантів зустріла харківська поліція, через що ті були змушені повернутися назад. Тим самим завдяки оперативним діям правоохоронних органів заворушень у нашому місті вдалося уникнути. Однак на вулиці Сумській того самого дня все ж таки трапився вкрай неприємний і резонансний інцидент.

«Пан, що проїжджав у вагоні конки, гучно вимовив: “Це не маніфестанти, а хулігани!”.

Пана доправили до дільниці. Затриманий виявився власником бакалійної ятки за Пушкінської вулицею Павлом Халябурдою. Поліцією складений про цей випадок протокол».

За кілька днів після цього, 21 липня близько 13:00 було влаштовано нову патріотичну маніфестацію, яка теж не минула без казуса і вельми наочно продемонструвала настрої, що панували в нашому місті.

«Біля бельгійського консульства, яке помилково прийняли за німецьке, маніфестанти влаштували шумну демонстрацію. Біля французького консульства маніфестанти зупинилися. Вийшов консул, який із групою французів виконав “марсельєзу”, а маніфестанти проспівали народний гімн, покритий вигуками “ура!”».

Того ж числа близько 2-ї години дня маніфестанти з портретами государя-імператора та з національними прапорами знову вирушили до австрійського консульства. Однак знову були зупинені поліцією.

Наприкінці липня — на початку серпня обстановка в Харкові ще більше загострилася. Аби не стати жертвою патріотично налаштованого натовпу чи влади, німець К. Клеккер, що мешкав у нашому місті, подає клопотання про перехід у підданство Російської імперії, а також перейменовує свій ресторан «Циммерман» у «Ведмідь». Інші власники усіляких «Берлінських пралень», «Віденських булочних» не відстали від нього і досить швидко змінили назви своїх закладів. Водночас оркестр пожежної команды, що грав у саду нашого міста, прийняв рішення виключити зі свого репертуару твори австрійських і німецьких авторів.

Проте, як добре відомо, риба гниє з голови. Тому саме в Санкт-Петербурзі 22 липня (за старим стилем), тобто у самий розпал патріотичної істерії в країні після проголошення війни, почалися перші масові заворушення. У статті, розміщеній в газеті «Петербурзький листок», читаємо про те, що сталося, таке.

Розгром німецького посольства

Звістка про обурливе ставлення німців до Її Імператорської Величності Государині Імператриці Марії Феодорівни викликала небувале обурення патріотично налаштованої юрми народу. Після мітингу на Невському просп. величезний натовп маніфестантів із прапорами та портретами обожнюваного Монарха попрямував Невським просп., а потім вулицею Гоголя до німецького посольства. Шляхом маніфестанти кинули кілька каменів у редакцію німецької газети “Цейтунг” і в розташований під нею німецький магазин. З ресторану “Відень” на вулиці Гоголя маніфестанти зняли прапори з під’їзду. У німецького посольства маніфестантів зустрів великий загін жандармів і кінних городових. Із вигуками “ура!” і “геть німців!” натовп прорвав ланцюг поліції та проникла до будівлі німецького посольства. У вікна посольства посипалися камені. Почалося справжнє бомбардування. — Геть ненависний німецький герб! Геть аморальні фігури! — було чутно розкати багатотисячного натовпу. Жандарми й городові намагалися стримувати натовп, проте з їхніх зусиль нічого не виходило. — Чого ви тримаєте нас? — чулися протести. — Німці кидали камені у наше посольство ще до оголошення війни! Нумо, браття! Із криками “ура!” натовп прорвався до самого посольства. Двері й брама були незабаром зламані. Маніфестанти перш за все кинулися на дах. Дружніми зусиллями вони повалили німецький герб і зірвали німецький прапор. На флагштоці замайорів російський прапор. — Ура! Хай живе Росія та російське воїнство! Інші маніфестанти взялися валити фігури чоловіків, що так обурювали населення столиці. Обидві фігури врешті-решт було повалено і разом із гербом скинуто на бруківку. Герб втопили у Мойці. Після цього маніфестанти перенесли свої дії у внутрішні приміщення посольства. Звідти при гучних криках було винесено портрети Государя Імператора та Государинь Імператриць. Винесені портрети Найвищих Осіб було розташовано на пам’ятнику Імператору Миколаєві Першому. Після цього в посольських кімнатах розпочався справжнісінький розгром. У самий розпал до посольства на автомобілі прибув новий петербурзький градоначальник генерал-майор князь Оболенський зі своїм помічником генерал-лейтенантом Вендорфом. Багатотисячний натовп безперешкодно пропустив їх до будівлі посольства, проте розійтися рішуче відмовився. Усі зусилля градоначальника відтіснити натовп за допомогою жандармів та поліції ні до чого не привели. Натовп усе збільшувався. На початку першої години на сьогодні, 23 липня, народом було зайнято всю площу перед посольством, Ісаакіївський сквер, Маріїнську й Ісаакіївську площі. На місце події було викликано пожежників».

А одна з найпопулярніших газет того часу — «Нива» — про ті події писала більш лаконічно.

«Маніфестація

Прикрий випадок — розгром у Петербурзі будівлі німецького посольства й декількох магазинів із німецькими вивісками — змусили уряд опублікувати таке:

“Маніфестації, які безперервно і навіть у нічний час тривають усюди, стають усе більш багатолюдними, спонукають уряд, який уповні поділяє це патріотичне поривання, знову звернутися до населення із закликом додержуватися спокою і стриманості та уникати проявів збудженного народного почуття, які можуть тільки ускладнити положення, що склалося”».

Природно, що аналогічні погроми ворожих консульств могли початися і в провінції, а отже, і в Харкові. Але, мабуть, передбачивши це, ще 12 липня 1914 року, із формулюванням «поїхав у відпустку» імператорський німецький консул покинув наше місто. За його відсутності усіма справами консульства завідував консульський канцлер г. Бартш, який покинув Харків 25 липня о 6-й годині ранку. Того ж дня харківському губернаторові з Австрійського віце-консульства на офіційному бланку надійшло повідомлення про припинення діяльності. Там-таки було зазначено, що архів віце-консульства зберігається у директора Міжнародної компанії жниварських машин американського підданця Фейза.

29 липня харківська поліція ухвалює рішення про встановлення за самим  Фейзом та його квартирою таємного спостереження.

Незважаючи на те що консульств ворожих держав до початку серпня у нашому місті не було, з метою уникнення можливих погромів та громадських заворушень, які могло вчинити патріотично налаштоване населення, 3 серпня 1914 року на підставі статті 26 «Положення про заходи щодо збереження державного порядку та суспільного спокою» у нашому місті видаються найперші «обов’язкові постанови» харківського губернатора.

«ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

1. Розпиття міцних напоїв на вулицях, дорогах, площах та в інших відкритих місцях, у рисі садибної осілості селищ та приміщеннях селянського суспільного керування.
2. Поява в громадських місцях, у рисі садибної осілості селищ і на проїжджих дорогах у стані явного сп’яніння.
3. Зберігання у селищах міцних напоїв у приміщеннях приватних осіб у кількості, що явно перевищує потреби осіб, які населяють ці приміщення.
4. На власників будинків у рисі садибної осілості селищ покладається обов’язок не допускати в приміщеннях, які належать їм, недозволеного продажу міцних напоїв і про здійснення такого продажу невідкладно сповіщати поліцію чи сільську суспільну владу.
5. Чайні, так само як і їдальні, закусочні та всілякі інші заклади трактирного промислу без права продажу міцних напоїв не повинні мати внутрішнього сполучення із житловими приміщеннями як утримувача закладів, так і осіб, які в нього служать чи проживають.

Винні у порушенні цих обов’язкових постанов піддаються в адміністративному порядку: грошовому штрафу до 3 тисяч карбованців, чи арешту до 3 місяців, чи тюремному ув’язненню на 3 місяці».

Також по всій території Харківської губернії поліцією вживаються активні заходи зі збирання інформації про негативні настрої щодо німців та інших громадян ворожих країн з метою подальшого попередження можливих громадських заворушень, так би мовити, у їхньому зародку.

А на вимогу Міністерства іноземних справ (від 4 серпня) харківським поліцмейстером буквально у лічені дні був складений детальний перелік консулів, що перебували у Харкові, із зазначенням зокрема і їхнього підданства, у якому 9 серпня  поміж іншого відзначалося:

«Німецьке консульство скасоване, справи перебувають у п. Фейза у конторі Міжнародної компанії жниварських машин — ріг Коцарської та Тюремної вулиці…

…Фейз С. Ф. Американський комерційний агент, як заявив особисто, керує справами американських підданців. Фейз — американський підданець. Квартира № 5, Дівоча вулиця».

Треба віддати належне мудрості харківської влади, яку та виявила 12 серпня 1914 року, коли 1500 робітників заводу «Російського паротягобудівельного та механічного товариства» влаштували один із найбільших у державі патріотичних страйків, заявивши, що стануть до роботи лише за умови звільнення з підприємства німецьких та австрійських підданців. Їхні вимоги було достатньо швидко задоволено. І дякувати Господові. Адже погодьтеся, що невдоволення 1500 міцних громадян мало би вельми негативні наслідки для нашого міста.

Однак якщо громадянських заворушень і погромів, зокрема і консульств, правоохоронним  органам Харкова влітку-восени 1914 року уникнути вдалося, то от невеличкого дипломатичного скандалу з консульством США, на жаль, ні.

Почнемо з того, що до 1912 року дипломатичні структури цієї держави на території Російської імперії були розташовані у таких містах:

• посольство і Генеральне консульство — С.-Петербург;
• Генеральне консульство — Москва;
• консульства — Батум, Варшава, Владивосток, Одеса, Рига;
• консульські агенції — Гельсінґфорс, Лібава, Омськ, Ревель, Ростов-на-Дону.

А в нашому місті американське консульство з’явилося вже у воєнний час, оскільки 29 серпня 1914 року консул США, що перебував в Одесі, написав губернатору нашого міста:

«З огляду на те що в м. Харкові американського консульства не мається, честь маю уклінно прохати Вашу Поважність визнати тимчасово заступником Консула Сполучених Штатів Північної Америки в Харкові пана Самюеля С. Фейза».

Приблизно 3–4 вересня документи, що підтверджували появу консульського представництва США, з’явилися у нашому з вами улюбленому місті.

Наступного дня зчинився той самий дипломатичний скандал, подробиці якого ми з вами можемо дізнатися з доповіді, складеної поліцією.

«З огляду на таємні відомості, які надійшли до Харківського губернського жандармського управління, про те, що громадянин Північноамериканських Штатів Самуель Фридрихів Фейз зберігає в себе листування й документи, які належать Німецькому генеральному консульству в Харкові, 5 цього вересня були проведені обшуки в порядку Положення про державну охорону:

1. у квартирі названого вище Фейза в будинку № 5 за Дівочою вулицею розпорядником 3-ї дільниці м. Харкова;
2. в складі й конторі Міжнародної компанії жниварських машин в Росії, у будинку № 2 за Олександрівською вулицею м. Харкова. Фейз перебуває директором цієї контори. Обшук у конторі був здійснений помічником начальника Губернського жандармського управління в м. Харкові підполковником Поповим.

У квартирі Фейза було відібрано для перегляду листування, у якому виявлені справи та листування Німецького генерального консульства у Харкові. З приводу нього Фейз під час обшуку заявив, що прийняв таку та справи на зберігання внаслідок вимог посольства в Петрограді й Американського консульства в Одесі та що ці вимоги перебувають у відібраному в нього листуванні. Фейз залишений на волі».

Цілком природно, що Фейз доповів про те, що трапилось, своєму начальству. І вже 7 вересня з Одеси харківському губернаторові надійшла гнівлива телеграма такого вмісту.

«Американський громадянин С. С. Фейз — представник нашого консульства в Харкові потурбований жандармською владою. Протестую категорично і прошу вас захистити його від неприємностей, будьте ласкаві телеграфувати мені про вжиті заходи.

Американський консул Граут»

На своє виправдання 8 вересня віце-губернатор Харкова Павло Миколайович Масальський-Кошуро відповів таке.

«Одеса. Американському консулу

Відомостей про те, що американський громадянин Фейз є представником американського консульства, у мене не було. Обшук у його квартирі й конторі був проведений за розпорядженням начальника жандармського управління через відомості, які надійшли, що в нього зберігається листування Німецького консульства, яке знайдено та відібрано. Особисто проти Фейза жодних заходів не вживалося».

Загалом, скандал якось вдалося зам’яти, щоправда з утрудненнями. З конфіскованими під час обшуку у Фейза документами ситуація вирішилася далеко не одразу. Ще  21 вересня Генеральне консульство США в Петрограді клопотало про їх повернення. Лише 25 вересня, після того, як виявилося, що в них немає нічого цікавого та важливого для Харківського губернського жандармського управління, їх було повернено Фейзові.

Отже, ситуація на підставі зібраних документів у ДАХО (Державному архіві Харківської області) має такий вигляд:

1. 25 липня австрійський віце-консул, подаючи документи про припинення діяльності, зазначає поміж іншим, що архів знаходиться в американського підданця Фейза;
2. 29 липня поліція встановлює за Фейзом нагляд;
3. 9 серпня харківський поліцмейстер у своїй відповіді Міністерству внутрішніх справ зазначає прямим текстом, що всі документи скасованого німецького консульства знаходяться також у Фейза;
4. 3–4 вересня до Харкова надходять документи з Одеського консульства США;
5. 5 вересня на підставі «агентурних відомостей, що раптово надійшли»  надзвичайно вчасно, в американського консула Фейза проходять обшуки.

Погодьтеся, має достатньо абсурдний вигляд, чи не так? Але, як би там не було, у роки Першої світової війни сам Фейз і консульство його країни відіграли в нашому місті чималу роль.

Адже через нейтралітет США до 1917 року саме американські консули представляли й захищали права й інтереси австрійських і немецьких підданців, що перебували у той час на території Російської імперії, а отже, і в Харкові.

Проте це вже геть інша історія, тож далі буде…