Іван Теличенко. Забуте ім’я в історії Українського права

Нині ім’я Івана Васильовича Теличенко маловідоме загалу. На Слобідській Україні немає нічого, що нагадувало б нам про нього. Хоча, як на мене, це дуже дивно. Адже в наш час заведено пишатися всілякими «великими земляками». Писати їм хвалебні оди, називати на їх честь вулиці та встановлювати пам’ятники.

Чим же відомий той, про кого зараз, мабуть, знає невелика кількість істориків і дослідників права?

Народився Іван Васильович 1 листопада 1864 року в сім’ї міщанина заштатного міста Харківської губернії — Золочева.

У серпні 1878 року юний Іван Теличенко вступає до 5 класу Першої харківської гімназії. Будівля цього навчального закладу збереглася та знаходиться зараз за адресою: Московський проспект, 24.

Харків. Перша чоловіча гімназія
Харків. Перша чоловіча гімназія

Після закінчення її, в 1882 році, Теличенко складає іспити в Імператорський Харківський університет і з 16 вересня стає студентом першого курсу медичного факультету.

Однак після двох років навчання він лишає медицину та з 1884 року стає студентом першого курсу юридичного факультету. У 1885 році Іван Васильович серед студентів університету не значиться. Про подальші кілька років життя Теличенко в біографічних матеріалах не йдеться. Пролити світло на цей час можуть мемуари того, кого в наш час зазвичай називають «менеджером Українського руху початку ХХ століття». Отже, в 1882 році молодий Євген Харлампійович Чикаленко приїжджає до Харкова та стає вільним слухачем першого курсу фізико-математичного факультету (відділення природничих наук). Здобуваючи освіту, Чикаленко знайомиться з активним українським революціонером Володимиром Григоровичем Мальованим, який перебував у Харкові нелегально. Знаходячись у нашому місті, в 1884 році Мальований зміг створити серед харківських студентів українську радикальну громаду, яка виступає за федеративний устрій Російської Імперії та відродження української нації. Серед тих, хто долучився до неї, був і Іван Теличенко. Саме участь його в українському студентському русі, а також знайомство з Чикаленко та Мальованим, слугували причиною арешту й ув’язнення в 1885 році. У своїх спогадах Чикаленко пише, що Теличенко, «будучи слабким духом» після арешту та в’язниці, відійшов від українських справ. Однак це відповідає дійсності лише в контексті участі в українських політичних організаціях.

Євген Харлампійович Чикаленко
Євген Харлампійович Чикаленко

Через два роки Іван Васильович повертається до навчання. У 1887 році зі ступенем кандидата правових наук закінчує екстерном юридичний факультет Харківського університету. Також в цей час його шлях перетинається з відомим істориком нашого міста — Дмитром Багалієм. Разом з іншими молодими вченими Іван Теличенко починає працювати зі справами Харківського історичного архіву. Однак, навіть перебуваючи в оточенні старих історичних документів, Теличенко залишається, перш за все, юристом. У перших трьох номерах журналу «Київська старовина» за 1888 рік (зіграв велику роль у розвитку української культури в Російській імперії) виходить перша робота Івана Васильовича — «Протест слобідської старшини і козаків проти реформи 1765 року». У цьому дослідженні автор вперше порушує тему неприйняття реформ Катерини II частиною старшини слобідських полків і простим населенням, а також вводить в науковий обіг низку невідомих раніше документів. У тому ж році вказана робота вийшла окремим виданням в Київській друкарні Н.Т. Корчак-Новицького.

Протест слобідської старшини і козаків проти реформи 1765 року
Протест слобідської старшини і козаків проти реформи 1765 року

Друга робота Теличенко, опублікована в «Київській старовині» того ж року, присвячена не менш цікавій темі і називається «З історії фінансів в Малоросії та Слобідській Україні».

З історії фінансів в Малоросії та Слобідській Україні
З історії фінансів в Малоросії та Слобідській Україні

Кінець 1888 року ознаменувався публікацією великого та важливого ​​для історії українського права дослідження Теличенко — «Нарис кодифікації малоросійського права до введення Зводу законів».

Нарис кодифікації малоросійського права до введення Зводу законів
Нарис кодифікації малоросійського права до введення Зводу законів

У 1889 році в невеликій замітці «Скорботний лист з архіву Малоросійської колегії» Іван Васильович зачіпає актуальну і в наш час тему збереженості архівних документів.

«Три невеликі, похмурі та холодні кімнати, відведені в приміщенні Харківського університету, складають нині убоге сховище залишеного нам часом дорогоцінного багатства документів з внутрішньої та побутової історії… Понад двадцять тисяч справ, ледь приведених в певний порядок, дивляться, придавлені пилом, з висоти своїх полиць і чекають з нетерпінням дослідників… Відведені університетом три кімнати скоріш нагадують собою темний і холодний сарай, придатний для зберігання старих меблів, ніж історично цінних паперів», — із сумом пише він.

На превеликий жаль, нині не відомо жодне зображення, завдяки якому ми можемо дізнатися, як виглядав Іван Теличенко. Однак картина, створена в кінці ХIX — на початку ХХ століття прекрасним одеським художником Євгеном Буковецким, на якій зображений невідомий вчений, який працює в архіві, дає нам прекрасну можливість представити молодого юриста Івана Теличенко, що працює в архіві.

Євген Буковецький «В архіві» (кінець XIX — початок ХХ століття)
Євген Буковецький «В архіві» (кінець XIX — початок ХХ століття)

З 30 квітня Теличенко разом з іншим істориком права, Михайлом Микитовичем Ясинським, стає дійсним членом «Історичного товариства Нестора Літописця», яке діяло в Києві при університеті Святого Володимира. Своїми основними цілями наукове об’єднання вважало розвиток історичної науки, вивчення й охорону історичних пам’яток, поширення історичних знань. В списку учасників товариства можна зустріти кращих вчених того часу. Тому прийняття до лав Теличенко було дійсно успіхом і визнанням.

У квітневому номері «Київської старовини» за 1890 рік вийшла п’ята замітка Івана Васильовича, знову присвячена історії права — «Універсал Гетьмана Розумовського щодо порядку обрання сотників».

Дослідження ж «Станові потреби і прагнення малоросіян в епоху Катерининської комісії», яке по праву можна назвати «opus magnum» Івана Теличенко — через чималий обсяг — було опубліковано в період з 1890 по 1891 роки по частинах в семи номерах вищезгаданого журналу. А через якийсь час — видано окремою книгою. Вказана робота визнана вченими минулого та сучасності однією з кращих і найбільш ґрунтовних з правової історії Гетьманщини. І до цього дня вона не втратила своєї актуальності.

Станові потреби і прагнення малоросіян в епоху Катерининської комісії
Станові потреби і прагнення малоросіян в епоху Катерининської комісії

Після публікації у «Київській старовині» більше жодного дослідження Івана Васильовича видано не було. Причини цього дуже прості і банальні: в 1888 році Теличенко починає роботу в Харківській судовій палаті. Потім якийсь час працює приватним повіреним (представник у цивільних справах і захисник у кримінальних справах) в Острогожську, а в 1891 року переїжджає до Катеринослава, де працює правителем справ канцелярії при управлінні Катерининської та Донецької залізниць і помічником присяжного повіреного при Окружному суді. У 1899 році він отримує підвищення та стає начальником матеріальної служби при управлінні Катерининської залізниці. Мабуть, через велику зайнятість і брак часу на науку Іван Васильович в тому ж році залишає «Історичне товариство Нестора Літописця». Також в період з 1900 по 1909 рік у Катеринославі (нинішнє місто Дніпро) Теличенко кілька років був гласним міської думи. У різний час обіймав посади скарбника «Товариства допомоги учням дітям службовців Катерининської залізниці», голови товариства любителів полювання, члена ради Міський громадської бібліотеки тощо.

Дата смерті Теличенко досі не встановлена. У матеріалах про нього зазначено «після 1905». Однак з документів випливає, що ще в 1908 році Іван Васильович був живий і нагороджений орденом Святого Станіслава 3 ступеня. У книзі «Адреса-календар Катеринославської губернії» на 1910 рік Теличенко вже немає. Зате в «Покажчику до зібрання узаконень і розпоряджень Уряду за першу половину 1911 року» розміщено чотири документа про затвердження 22 лютого положення про капітал імені колишнього начальника матеріальної служби Катерининської залізниці, Івана Васильовича Теличенко для встановлення стипендії при:

  • Другій Катеринославській жіночій гімназії
  • Другому Катеринославському чоловічому реальному училищі
  • Першому Катеринославському чоловічому реальному училищі
  • Другій Катеринославській чоловічій класичній гімназії

Враховуючи те, що в адресі-календарі зазвичай публікувалася інформація станом за попередній рік, та й прийняття рішень по різних капіталах і стипендіях вимагало чимало часу, можна з досить великою ймовірністю припустити, що Теличенко помер близько 1909 року.

Місце поховання прекрасного дослідника Слобідської України й одного з батьків історії Українського права, на жаль, також неясно. Однак в працях істориків і дослідників правової науки раз у раз можна зустріти посилання на роботи Теличенко, які в наш час, не дивлячись на свою значущість і цінність, досі так і не були перевидані…