Трохи про автомобільне законодавство та правила поїздок у Харкові на початку ХХ століття

Як всім відомо, перший автомобіль з двигуном внутрішнього згоряння з’явився на території Російської імперії в 1891 році. Власником цього чуда техніки був редактор-видавець популярної газети «Одеський листок» Василь Васильович Навроцький.

Після Одеси саморушні екіпажі почали з’являтися в інших містах. Наприклад, в 1895 році —  в Санкт-Петербурзі. На початку ХХ століття новинка дістається Харкова.

У 1903 році на територію Російської імперії ввезли 37 машин, в наступному — 115, а в 1912-му — вже близько 3,5 тисяч. До 1914 року за кількістю автомобілів, незважаючи на їх високу вартість, Російська імперія займала дев’яте місце в світі (10 тисяч). На першому місці були Сполучені Штати, де налічувалося 1,3 мільйона машин.

Вочевидь, з появою автомобілів і зростанням їх кількості практично одразу виникла проблема, пов’язана з встановленням правил їх експлуатації та — найголовніше — безпеки руху на вулицях міст. Добре, що в законодавчому плані вже був багатий досвід кінних екіпажів. Наприклад, в різних наказах часів імператриці Анни Іоанівни (1730-1740) читаємо:

«Візникам та інших всяких чинів людям їздити, маючи коней загнузданих, з усіляким побоюванням та обережністю, смирно».

«Хто буде на конях скоро їздити, таких ловити та відводити в поліцію, де лакеїв бити нещадно шпіцрутенами, а самих поміщиків штрафувати грошовим штрафом».

«А коли хто надалі наперекір цього Її Імператорської Величності наказу наважиться так жваво та несмирно їздити, то батогами того бити, і саньми, і кіньми давити, таким, за станом провини їх, чинитися буде жорстоке покарання або смертна кара».

Імператор Олександр I також терпимістю до дорожніх порушників не відрізнявся. В одному з його указів 1802 року йдеться:

«Візників, як цих, так і надалі які взяті будуть за швидку їзду, карати відсиланням в гамівний будинок».

Тому не дивно, що практично одразу почалася розробка нових правил дорожнього руху. Точкою відліку вважається 11 вересня 1896 року. Тоді міністр шляхів сполучення князь Михайло Іванович Хілков підписав постанову «Про порядок та умови перевезення вантажів і пасажирів по шосе відомства шляхів сполучення в саморушних екіпажах».

Текст цього документа досить цікавий і важливий:

«На підставі примітки до ст. 568 Статуту шляхів сполучення (Зв. Зак., Т. XII, ч. 1, вид. 1893 року) і за згодою з підлеглими відомствами, визнано за необхідне встановити нижченаведені обов’язкові правила про порядок та умови перевезення вантажів і пасажирів по шосе відомства шляхів сполучення в самохідних екіпажах:

  1. Під час проходження по шосе самохідних екіпажів повинні дотримуватися всі встановлені законом правила проїзду по шосе та урядові розпорядження, що відносяться до сполучення по шосе, а також всі постанови, які надалі будуть видаватися щодо руху шосейними дорогами.
  2. Під час експлуатації самохідних екіпажів швидкість їх руху, при зустрічі з екіпажами, запряженими кіньми, щоб не лякати коней, повинна бути зменшена до найтихішого ходу, з цією ж метою самохідний екіпаж під час вказаних зустрічей має віддалятися по можливості на самий край шосе.
  3. На крутих поворотах саморушні екіпажі повинні рухатися тихо, а в закритій місцевості, крім того, сурмити.
  4. Відповідно до вимог загальної безпеки, швидкість проходження самохідних екіпажів повинна зменшуватися: на спусках, при зустрічах з іншими екіпажами, в місцях перетину шосе з іншими дорогами і по селах.
  5. Під час руху по шосе, на яких існують застави для збирання шосейного збору, саморушні екіпажі сплачують шосейний збір в тому розмірі, який буде встановлений за право проїзду по шосе таких екіпажів.
  6. В кожному саморушному екіпажі має бути належне посвідчення, що екіпаж справний у всіх частинах і що всі частини механічного двигуна знаходяться в справному та безпечному стані.

Примітка. Щоб отримати посвідчення, власники самохідних екіпажів, призначених до руху на дорогах відомства шляхів сполучення, мають проходити огляд екіпажів таким самим чином і в ті самі терміни, що встановлені для огляду парових котлів на пароплавах, що плавають у внутрішніх водах.

  1. Залізні шини на ободах самохідних екіпажів мають бути по всій поверхні плоскими, аж ніяк не опуклими і не увігнутими, і таким чином прикріплені до ободів, щоб цвяхи, штифти, гвинти або заклепки не виступали назовні.
  2. Ширина колісних ободів і залізних шин не повинна бути ні в якому разі меншою 3 1/4 дюймів, якщо повна вага екіпажу з навантаженням від 120 до 180 пудів, і не меншою 4 дюймів, якщо вага екіпажу з навантаженням від 180 до 300 пудів.
  3. Прохід по шосе самохідних екіпажів вагою понад 300 пудів не дозволяється без особливого, виклопотаного завчасно, дозволу.
  4. Навесні, до просушування шосейного полотна, прохід громадських і вантажних самохідних екіпажів може бути заборонений завідувачами шосе, причому точне визначення часу зупинки руху цих екіпажів надається на їх розсуд, але з тим, щоб, зупиняючи рух, вони негайно доносили про те Міністерству шляхів сполучення і місцевому губернському начальству, а також невідкладно перейнялися вивішуванням по лінії проходження вказаних екіпажів оголошень про зроблене розпорядження. Якщо в згаданому розпорядженні не буде вказана кількість днів, на яку припинено рух, то тим же порядком, тобто за умови донесення Міністерству та місцевому губернському начальству і вивішування оголошень, має бути зроблено розпорядження про відкриття руху зазначених самохідних екіпажів і притому завчасно, не менше як за день до відкриття руху.
  5. Нагляд за виконанням цих правил покладається на місцеву поліцію й осіб, що завідують ремонтом шосе; в разі сумніву в точному дотриманні правил, зазначені особи переконуються в порушенні правил і притягають винних до законної відповідальності. За заподіяну ж зупинку саморушного екіпажу для посвідчення ваги або огляду шин власники не мають права вимагати винагороди.
  6. Міністр шляхів сполучення залишає за собою право не дозволяти проходження громадських і вантажних самохідних екіпажів окремими шосе відомства шляхів сполучення там, де за розміром загального руху на цих шосе та шириною полотна їх зазначене проходження може бути небезпечним для проїзду кінних екіпажів».

На підставі цього документа в кожному великому місті адміністрація стала встановлювати власні норми правил руху автомобілів.

Так, 25 червня 1900 року міська дума північної столиці Російської імперії затвердила обов’язкову постанову «Про порядок пасажирського та вантажного руху по місту Санкт-Петербургу на автомобілях».

У нашому рідному й улюбленому місті постанову «Про поїздки на автоматичних екіпажах по місту Харкову» було прийнято в 1903 році. Правила відрізнялися деталями. Наприклад, в одному місті обмеження швидкості могло становити 10 верст на годину, а в іншому — 20.

Наступний вкрай важливий документ прийнятий в 1909 році в Парижі. Тут з 5 по 11 жовтня проходила міжнародна конференція з врегулювання автомобільного руху. Підсумком її стало підписання представниками низки європейських країн (зокрема, Російської імперії) «Загальних правил їзди по дорогах на автомобілях».

12 лютого 1910 року прийняті на конференції правила ратифікував імператор Росії, підписавши документ «Про ратифікацію міжнародної конвенції щодо пересування автомобілів», і таким чином ввів їх в правове поле держави. Повний текст конвенції разом з російським перекладом включав 15 статей і був опублікований із зазначенням, що документи набирають чинності для Російської імперії 18 квітня/1 травня 1910 року.

У документі все детально прописано:

Стаття №1. Умови, яким мають відповідати автомобілі, щоб бути допущеними до пересування по публічних дорогах.

Стаття №2. Умови, яким повинні відповідати особи, що керують автомобілями («Керуючий автомобілем повинен мати якості, що в достатній мірі забезпечують громадську безпеку»).

Стаття №3. Видавання та визнання міжнародних дорожніх свідоцтв.

Стаття №4. Розташування номерних знаків на автомобілях.

Стаття №5. Сигнальні апарати.

Стаття №6. Особливі правила для триколісних автомобілів і мотоциклеток.

Стаття №7. Зустрічі й обгін екіпажів.

Стаття №8. Розташування вказівних знаків на дорогах загального користування. (Йшлося про те, що держави, які підписали конвенцію, були зобов’язані встановити вздовж доріг загального користування попереджувальні знаки, причому тільки такі, зображення яких дано в Конвенції. Зовнішній вигляд цих знаків, до речі, практично не відрізнявся від існуючих в наш час).

Стаття №9. Загальні постанови.

Вкрай важливо врахувати, що, незважаючи на прийняття основних положень міжнародних правил вуличного руху, деякі особливості раніше прийнятих норм в області руху автомототранспорту в містах Російської імперії були все ж збережені.

У нашому місті нові постанови «Про поїздки на автомобілях в м.Харкові», що складаються з чотирьох розділів і 24 пунктів, були затверджені міською думою 14 січня 1913 року. На самому початку з «Загальних правил» дізнаємося, що в місті дозволявся рух лише тих автомобілів, які пройшли огляд і випробування. Управляти ж ними можна було лише тим особам, які отримали на це дозвіл. Огляд і випробування автомобілів проводилися спеціальною комісією від міської управи.

Друга частина називалася «Огляд та випробування автомобілів» і детально описувала процедуру, відому сьогодні як техогляд. Виявляється, щоб його пройти, необхідно було написати прохання до міської управи. Вона призначала час і місце. Той, хто просить дозвіл на допущення транспортного засобу до їзди по місту, також повинен був вказати:

Придатним для їзди автомобіль визнавався, якщо комісія встановлювала відповідність його низці вимог. При цьому зазначалося, що під час руху автомобіль не повинен надмірно шуміти. Їзда з відкритим глушником не дозволялася. А сигнальним ріжком «Сирена» користуватися заборонялося.

Кожен автомобіль мав проходити такий огляд щорічно в період з 15 березня по 15 квітня. Якщо ж після цього чинами поліції або членами комісії були помічені нові недоліки або пошкодження, машину перевіряли повторно. Якщо ж шофера або власника, що має право на керування транспортним засобом, помітили «за явно необережною їздою або в управлінні автомобілем в нетверезому вигляді», могли позбавити дозволу на керування.

Разом зі свідоцтвом на управління міська управа також видавала власнику номерний знак в двох примірниках різної форми.

Для отримання дозволу на допущення до керування автомобілем також необхідно було написати прохання. Найцікавіше, що отримати його могли в Харкові особи обох статей. При цьому в нашому місті мінімальний вік для отримання того, що сьогодні називається водійськими правами, становив 21 рік. Пункт 18 постанови свідчив:

«Дозвіл видається лише тим особам, які на зробленому в комісії випробуванні доведуть своє вміння керувати автомобілем, користуватися всякими при ньому приладами та виконувати невеликі лагодження в разі легкого псування екіпажу».

Четвертий розділ увесь присвячений правилам їзди на автомобілях. В першу чергу, вказувалося, що власники зобов’язані утримувати свої автотранспортні засоби в повній справності. Особам, які керують автомобілем, ставилося в обов’язок наступне:

  • не допускати швидкості руху екіпажу понад 12 верст на годину,
  • зменшувати швидкість руху навіть до повної зупинки автомобіля у всіх випадках, коли обставини того вимагатимуть,
  • під час проїзду через міст або ворота, поворотів з однієї вулиці на іншу, на крутих спусках, виїзді з воріт і в’їзді в них — їхати настільки повільно, щоб в разі потреби можна було моментально зупинити автомобіль,
  • слідувати правою стороною або посередині, якщо того вимагатимуть обставини, але аж ніяк не переїжджаючи на ліву сторону вулиці,
  • попереджати сигналом про наближення автомобіля осіб, що стоять на шляху та яких він наздоганяє, об’їжджаючи їх з лівого боку,
  • подавати сигнали при наближенні до перехресть і перед усіма крутими поворотами,
  • вмикати ліхтарі з настанням сутінків.

Водії були зобов’язані поступатися дорогою хресним ходам, похорону й іншим процесіям, пожежним обозам, частинам військ, що проходять повз, арештантським партіям і трамваю. А за нестачі місця для проїзду — зупинятися, поки вони не пройдуть.

Також особи, які керували автомобілями, мали пред’являти дозвільний квиток поліції та членам комісії на кожну їх вимогу.

Безумовно, не всі правила щодо їзди на автомобілях в Харкові виконувалися. Але про порушення ми дізнаємося вже наступного разу.