Архівний фонд Р.6452. Справи репресованих

Як відомо, населення нашої країни значно постраждало в роки «Червоного терору» та «Сталінських репресій». І до цього дня пам’ять про події 20-30 років минулого століття вкрай болісно сприймається українцями, адже багато з нас є прямими нащадками як жертв, так і їхніх катів. Колосальний внесок у збереження національної пам’яті про цей історичний період вносить науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією». Творцями цієї серії є Інститут історії України НАН України, Служба безпеки України, Державний комітет архівів України, обласні державні адміністрації. Станом на липень 2015 року видано 100 томів. На основі архівно-слідчих справ, що зберігаються в Національному архівному фонді України, працівниками обласних науково-редакційних груп було складено картки понад 700 тысяч репресованих. Також активно створюється електронна Національна база жертв політичних репресій. Тематика видань серії «Реабілітовані історією» дуже велика. Наприклад:

  • Дело «Национального союза немцев на Украине» 1935–1937 гг.: Документы и материалы. ( 2016. – 608 с.: ил.)
  • Партійно-радянське керівництво УСРР під час голодомору 1932–1933 pp.: Вожді. Працівники. Активісти. Збірник документів та матеріалів (2013. – 444 с.)

У багатьох книгах, крім тексту самих архівних документів, розміщені і фотографії.

Також в рамках серії «Реабілітовані історією» видається з 1992 року науково-документальний журнал українською мовою під назвою «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ».

Серед його постійних рубрик:

  • Геноцид національних меншин.
  • Політичні репресії 1920-1930 років.
  • З історії спецслужб.
  • Літопис «великого терору».
  • Документи свідчать.
  • Біля витоків радянського тоталітаризму.
  • Маловідомі сторінки історії.
  • Знеславлена ​​Феміда.
  • З літопису колишніх спецслужб.
  • Людські долі (з кримінальних справ).
  • Спогади ветеранів органів державної безпеки.
  • Документи (доповідні записки, списки, показання свідків, протоколи допиту, заяви, анкети).

Окремою темою репресій радянської влади проти католицької церкви був присвячений №2 2003 року, в якому опубліковано з даної проблематики 153 документа.

Тематиці політичних репресій проти священиків Української автокефальної православної церкви в 1919-1938 роках присвячені повністю номера 2005-2006 років.

Крім самих архівних документів на сторінках журналу також можна зустріти чимало фотографій і різноманітних таблиць, наприклад, з даними 1937 року:

Все це (і журнал, і серія книг) допомагають зрозуміти розмах репресій, трагедію нашого народу, а також знайти інформацію про своїх предків нащадкам репресованих.

Однак нинішнім юристам більше, думаю, в цій сфері будуть цікаві не самі збірники документів, а цілі архівні справи, які дають можливість максимально повно ознайомитись зі структурою документів людей, репресованих каральними органами. У нашому місті вони зберігаються в Харківському обласному архіві (вулиця Мироносицька, 41) в фонді Ф. Р-6452. Складається він з шести описів і містить 24 290 справ, які були передані в 1994-2001 роках з Управління служби безпеки України по Харківській області відповідно до Указу Президії Верховної Ради України «Про передачу архівних документів КДБ до державних архівів республіки» від 9 вересня 1991 року. Крім особистих справ громадян, репресованих позасудовими органами Харкова і Харківської області в 1920-1959 роках, в фонді також зберігаються документи про їх реабілітації.

Важливо в роботі з фондом зауважити факт того, що «позасудові органи», які здійснюють позасудовий розгляд кримінальних справ, набули широкого поширення саме в період масових репресій 30-40-х — початку 50-х років ХХ століття. Тоді різні подібні органи (Колегія ОДПУ, особливі наради, «трійки», «двійки», «вища двійка» тощо) розглядали справи в спрощеному порядку: без участі захисту, а нерідко і за відсутності самого обвинуваченого. Їх вироки не підлягали оскарженню та виконувалися негайно.

Цього року в пошуках батька або братів своєї прабабусі по батьківській лінії замовив я особисту справа Григорія Семеновича Павленко. Не дивлячись на те, що він, на щастя, не виявився моїм родичем, документ дуже цікавий.

Починається справа з Постанови (про розпочате слідство, обрання запобіжного заходу та пред’явлення звинувачення) від 11 грудня 1932 року, в якому уповноважений Зміївського районного відділу ГПУ, розглянувши матеріали про злочинну діяльність середняка, жителя села Шелудьківка Павленко Григорія Семеновича, 1896 року народження, що складалася в тому, що він (Павленко), хоча й був членом артілі «Червоний партизан», займався антирадянською кулацько-сектантської агітацією проти проведення господарських політичних кампаній на селі, зокрема, план з хлібозаготівлі, і, вбачаючи в зазначених діях наявність ознак злочинів, передбачених статтями 54-10 КК УРСР (антирадянська пропаганда й агітація), постановив наступне:

Того ж дня Павленко заарештували. Після чого слідчий акуратним почерком заповнив «Анкету обвинуваченого», що складається з 18 розділів.

Чималий інтерес представляє і додана до справи після анкети Довідка від 9 грудня 1932 року, в якій містяться відомості про майновий стан заарештованого до 1918 року і після.

Потім (на 4 сторінці) — йде копія постанови бідняцьких зборів трудової артілі «Червоний партизан» від 9 грудня 1932 року, присвячених «куркульському саботажу». Під час зборв складено список з 16 куркулів та антирадянських елементів, яких виключили з артілі. Серед них був і Павленко. У пункті №7 прямим текстом вказувалося, що за розкрадання колгоспного хліба цих людей слід притягнути до судової відповідальності. По суті, саме цей документ і послужив надалі причиною арешту Григорія Семеновича Павленко.

Після чого місцевий слідчий ДПУ Єгоров відразу ж почав допити свідків. Всього за період з 9 по 14 грудня він допитав трьох бідняків-колгоспників села Шелудьківка. Їх показання практично тотожні і, як то кажуть, «написані під копірку». З них випливало, сумарно, що Павленко:

  • із заможної селянської родини,
  • служив у білій армії в каральному загоні кулеметником,
  • активно брав участь у всіх операціях проти сімей червоних партизан і співчуваючих радянській влади і займався грабунком селян,
  • після відступу білих повернувся з награбованим додому в Шелудьківку,
  • не бажаючи йти на службу в червону армію, поранив сам себе в ліву руку з гвинтівки і перебив середній палець,
  • вступив в секту баптистів, «де активно працював на користь ворогам»,
  • в 1931 році вступив в артіль «Червоний партизан»,
  • перебуваючи там, жодного разу не брав участі в зборах, а займався антирадянською сектантської агітацією з метою розвалити артіль. «Павленко — людина начитана та нині є людиною соціально небезпечною».

14-15 грудня слідчий допитав обвинуваченого, який вказував, серед іншого, наступне:

  • у 1915 році вступив на службу в царську армію, де прослужив до 1918 року,
  • з 1918 року і до приходу денікінських військ в 1919 році жив вдома,
  • був мобілізований білими в 2-й Корніловський полк і служив в ньому три місяці кулеметником,
  • під час наступу на місто Орел Павленко, за його словами, «втік з армії додому»,
  • з метою не служити більше в армії, ще до відходу білих, сам поранив себе в ліву руку,
  • з приходом червоних гвинтівку забрали, а самого Павленка відправили у Південно-Західну армію, де він прослужив понад рік,
  • демобілізований, після повернення додому вступив в секту баптистів,
  • у 1931 вступив в артіль «Червоний партизан»,
  • за час роботи там проводив серед колгоспників роз’яснювальну суть секти,
  • активної участі в масово господарських політичних кампаніях на зборах колгоспників не приймав через те, що вважав ганебним для себе як баптиста бувати на зборах, де матюкаються та курять.

Щодо звинувачень про невиконання плану хлібозаготівель Паленко прямо і чесно відповідав на допиті:

«Тут я не можу нічого сказати, оскільки не вникав в суть справи цього питання. Навіть не знаю, скільки у них було в артілі засіяно та скільки зібрано хліба, і чи вистачило виконати план хлібозаготівлі. Що стосується розбазарювання хліба, то я не знаю нічого більше…»

Не визнавав себе винним Павленко і в антирадянській агітації, а також в підпалах і пограбуваннях селянства під час своєї участі в білій армії.

Після цього Зміївським районним відділом ДПУ було складено обвинувальний висновок, в якому вказувалося, зокрема, і «клопотати про ув’язнення обвинуваченого Павленко в концтабір строком на три роки», а також вказувалося, що речових доказів по справі немає.

Акт медичного огляду Григорія Семеновича був складений 26 грудня 1932 року.

Фото заарештованого до нього також додавалося.

А 28 грудня слідчу справу №202 відправили зі Зміїва до Харкова.

У Постанові від 1 січня 1933 року уповноважений Харківського Обласного відділу ДПУ УРСР Мішин, розглянувши справу по обвинуваченню Павленко Г.С., вказує, що в ньому є достаньо компрометуючих матеріалів, які викривають обвинуваченого. З цієї причини вирішено справу №202 за обвинуваченням громадянина Павленко за статтею 54-10 КК УРСР спрямувати на розгляд в особливу нараду ДПУ УРСР з клопотанням про застосування до обвинуваченого заходи соціального захисту — ув’язнення в концтабір строком на три роки. Також в документі вказувалося, що Павленко утримується під вартою при Зміївської райміліції.

За постановою Особливої ​​наради ДПУ УРСР від 5 січня 1933 року Григорій Семенович Павленко був ув’язнений у концтаборі на три роки. Подальша доля його невідома, як і місце поховання.

Реабілітований 1 вересня 1997 року.

Найстрашніше особисто для мене тут те, що таких ось справ з швидким судом, відсутністю речових доказів і подальшою невідомою долею арештованого в архівах всієї України дуже багато. Саме з цієї причини ми не маємо права забути того, що було і на наших землях в 20-30 роки минулого століття.